Тополя. Перевод Светланы Груздевой

Гнув тополю вітер, а пророк дивився,
Серце тисне в грудях за свою країну,
За майбутню долю… У душі сльозився,
Й крикнув: «Ця тополя, як не вій, не згине!

1 не тішся буйством, хоч гілки й ламаєш,
Та не буде гірша - чепурненька стане,
Силу всіх клітинок у народ єднаєш,
Бо садив тополю козаченько славний,

Вів бої за неньку, за Вітчизну крові
Не жалів ні краплі, бо стояв незламно,
А прийшов додому і забракло мови:
Привело склонитись до могили мами,

Посадити пагін, щоб зросла тополя,
Щоб коріння вбрало всю любов та ласку,
Всю красу жіночу і бажання волі,
Та була гнучкою, бо не це – поразка.

Ще ніколи мудрість не лишали шани,
Витривалий стовбур підійме гіллячки,
І листки зелені попливуть в незнане!»
Враз затих вітрисько, а Тарас-земляче

Посміхнувсь у вуса і пішов писати
Про весни світанок, про землицю чорну,
Про гаї з пташками, про ставок та хату,
Про життя в країні та небесні жорна.
(15.03.14)

Перевод Светланы Груздевой -
http://www.stihi.ru/2015/05/05/355

Гнул тополю* ветер, но пророк не злился.
Изболелось сердце за свою сторонку,
За её за долю…. он в душе слезился,
Крикнул: « То ж тополя! Вей,не быть урону!

И не тешься буйством,  ветки все ломая:
Не бывать ей худшей, не отыщешь равных,
Коль в единстве сила каждой клетки края!
Высадил тополю казачонок славный,

Что в боях за неньку, за Отчизну, крови
Не жалел ни капли: ведь стоял он прямо.
А домой вернулся – сразу стал безмолвен:
Выпало склониться над могилкой мамы.

Посадил побег он, вырастил тополю,
Корни чтоб вобрали всю любовь и ласку,
Красоту земную и желанье воли –
И была та гибкой, схожею со сказкой.

Мудрость не лишали никогда почёта.
Ствол, что закалённый, приподнимет ветви –
И шатёр зелёный обозначит  чётко!»
Тут Тарас** – земляк он –  в раз утишит ветер.

Усмехнувшись «в уса», быть – решит – порядку:
О весне напишет, о земле, о хлебе
И про рощи птичьи, про ставок и хатку, –
Всё про жизнь в отчизне, жернова на небе..