Темна ніч, мертва тиша та цвіт,
П`янкий запах кружляє навколо.
Навкруги все у темряві спить
Лиш планета намотує кола.
Я вдивляюсь у чорне вікно
І майбутнє собі сам пророчу,
Розумію, що все це дурня,
Але роблю чомусь це щоночі.
В голові ціла купа думок,
Як відсіяти їх, розібрати?
Одне рішення треба знайти,
На всі інші мені наплювати.
Загубивши на мить думки хід,
Звуки ночі стають ще ясніше,
В цвіті яблунька біла тремтить -
Вітерець її ніжно колише.
Світить золотом місяць ясний,
Його промінь біжить крізь сторіччя...
І вже замість думок постає
Миле, лагідне, любе обличчя.
25.04.2015р. (П.М.Б.)
***
© Copyright: Евгений Липницкий Мирошниченко, 2015
Свидетельство о публикации №115050208784
Свидетельство о публикации №115050208784
Рецензии