Менi наснився день пiсля пiтьми

Мені наснився день після пітьми,
в моїх очах секунди наче вічність,
минали дні коли були дітьми,
не розуміли долі ми трагічність.

Життя нас бавило в дорогах і стежках,
любили ми рідненьку Солов'їну ,
невже подумати могла я у думках,
що приведе мене в таку страшну руїну.

Моя рідненька ми з тобою йшли,
нога у ногу з кроків не збивались,
у серці вірність, волю берегли,
до крові ноги й пяти постирались.


Нас не лякали крики й матюки,
тих хто і сам в прокльонах народився,
для нас на небі сяяли зірки,
бо ми той люд що добре натрудився.

Трудились ми щоб стати із колін,
щоб краще жити діти наші стали,
шоб досягти мети, набути змін,
а нас сусідоньки ріднесенькі прокляли.

Така от доля чоловіче любий,
за що боровсь на те і напоровсь,
хотів ти волі діду сивочубий,
а замість того ніж знайшовсь.

Війну пережили і не одну,сестричко,
і голод,холод,і морозоз!
Крамсали твоє любе личко,
і сипали мільйони нам погроз!

І ніби все пройшло,минуло,
ми стали вільні, знову на ногах,
здавалось не вернеться все що було,
як не вертається злочинець у бігах.

Та довго нам не довелось радіти,
мабуть, нам щастя бачити не слід,
нам треба ляпаса, отверезіти!
бо далі й далі падаєм під лід.

Все!Стоп!Так більше буть не може!
Хватить топтати, рвати на шматки,
на тебе брате зовсім це не схоже,
ламати, нівичити свої кісточки.

Не бійся, брате, це твоя земля!
твої сади,поля і луки,
в руках тримай залізного пістоля,
не бійся з домом довгої розлуки.

Я вірю,сестро, вірю,брате!
Ми зможемо здолати всі пастки,
ми Україну неньку визволимо, кате
тебе осилимо на довгії віки!