Я не знаю куди вже мене занесе.
Та чи зможу я згодом хоч щось відчувати.
Море буде для мене за тебе, чи навпаки?
Може я просто зникну в нікуди.
Як колись - ти.
Не боюсь вже майже нічого.
Гадаю це поганий знак.
Що робити не знаю, але карабкуюсь як гусак.
Чую забагато сміху, верзу дурниці.
Але згодом лише я, зостанусь їсти полуницю.
А наразі лише стану, та зіллюся з небом.
Перестану бути,
хоч на мить чиїмось стервом.
Мрії вийму зі скарбнички, та в них утоплюся.
Не бійтеся люди, ще не скоро запнуся.
Може чи не може, байдуже. Головне - наразi!
© Copyright: Марина Юневич, 2015
Свидетельство о публикации №115050106661
Свидетельство о публикации №115050106661
Рецензии