Кожного разу, коли вона приходила,
чоловікам зносило дах.
Її хрипкий сміх оголював їхні нерви
і бажання.
Стрункі ноги роз'ятрювали
і без того хитку психіку,
адже весняна пора у столиці
має свої закони.
Вона нагадує Лоліту.
Дитяча безпосередність збуджує
дорослу хіть.
З нею чоловіки забували своїх
жінок,
прокручуючи у своїй голові пристрасну ніч.
Вона ще зовсім молода.
Але "вимовляючи слово "любов", я бачив кров на її зубах",
Але у ліжку крові не видно, у ліжку тільки вино,
але чоловіки тверезіють до ранку,
і повертаються до своїх жінок.
А вранці вона знову виходила у світ,
а світ хотів забрати її гнучке тіло
І юність.
І знову їй присвячували вірші,
І знову, згодом, її забували.
Бо таких, як вона, не кохають.
Бо такі, як вона, лиш бентежать.
9.04.15
Кожного разу, коли вона приходила...
© Copyright: Юлия Солован, 2015
Свидетельство о публикации №115050100511
Свидетельство о публикации №115050100511
Рецензии