Моя мила подруга знову в своєму стилі.
Вибиває на моїй душі "найкрасивіші" текстилі.
Кинула на моє самопочуття, з великої цокольні.
Та станцювала мені тишу, безжально,
але з тяжким подихом.
Може не бачить що робить, але чи можливо так?
Годі думати, від сьогодні для мене її думки
-зайвий шлак!
Годі думати, достатньо було болю.
Я жити хочу ще, а не кидатись в погоню.
Я сміятись хочу, щиро, без масок.
Але кидає в страх, коли забуваєш застібнути пасок,
безпеки...той що зберігає від болю.
Хоч врешті решт від нього не втекти.
Але я не помру від горя!
***
© Copyright: Марина Юневич, 2015
Свидетельство о публикации №115050104582
Свидетельство о публикации №115050104582
Рецензии