Лина Костенко. На крышу монастырского колодца

С украинского

На крышу монастырского колодца
Склонилась осень гроздьями рябин.
Сюда монашки, выйдя за ворота,
Шли за водою синей из глубин.

Мне даже снились эти силуэты,
Сама печаль, их профиль – зимний свет.
Чудной народ – художники, поэты,
Им снится то, чего в помине нет.

Им снится то, чего, увы, не будет,
Из них любой - и старец, и дитя.
По серебристой нити амплитуды
Видения проходят бытия.

И целый мир, и родника водица –
Дымок тумана в пригоршнях долин,
И кружка у колодца, чтоб напиться,
И кисти полновесные рябин...

***

Ліна Костенко

На цямру монастирської кринички
Схилила осінь грона горобин.
Сюди колись приходили чорнички,
Блакитну воду брали із глибин.

Мені приснились їхні силуети,
Сама печаль, і профіль – як зима.
Чудний народ – художники й поети,
Усе їм сниться те, чого  нема.

Усе їм сниться те, чого й не буде,
І кожен з них і мудрий, і дитя.
По срібній лингві тої амплітуди
Проходять дивні видива буття.

І цілий світ, і ось така дрібничка –
Димок туману в пригорщах долин,
І кухлик той, і та в яру криничка,
І обважнілі грона горобин…