Олесь Соловей. Сонет

Алесь Салавей (Альфрэд Радзюк)
СОНЕТ


Лишивши місто, я собі знайшов
Нарешті спокій тут, де тиш прозора. 
Де небо вічне прихищає знов
Вдень — сонце, уночі  — зірок простори.

З травою вітер кублиться немов,
І вдалині шумить безмежне море…
Скажи, хіба отут, де чарів схов,
Зобачити хтось може сум і горе? 

А спробуй-но думкам свободи дай:
Згадаєш мимохіть про бір грайливий,
Скарб найдорожчий — золотаві ниви…

Дивлюсь в задумі я на сизий небокрай, –
О як би був я вдячний і щасливий,
Коли б це був любимий серцю край!


(переклад з білоруської — Любов Цай)

***

Оригинал:

Алесь Салавей (Альфрэд Радзюк)
САНЭТ


Здаецца, ўрэшце я знайшоў спакой, 
Хоць на кароткі час пакінуў горад. 
Забраўся ў цішу. Неба нада мной – 
Прытулак сонцу ўдзень, а ўночы – зорам; 

Салёны вецер ветліцца з травой, 
Гамоніць воддаль водгульнае мора. 
Скажы, хіба ў чароўнасьці такой 
Хто-небудзь можа бачыць сум і гора? 

А паспрабуй – і волю думкам дай: 
Міжволі ўспомніш звон бароў гульлівых, 
Найзалацейшы скарб на сьпелых нівах... 

Гляджу задуміліва на шызы небакрай, – 
Які-б я быў удзячны і шчасьлівы, 
Каб гэта быў мой сэрцу блізкі край!