Дожилися

 
У голові думки рояться,
Не знайдуть виходу ніяк,
Вони, немов, чогось бояться,
В громаді нашій щось не так.

Свавілля нас уже дістало,
Брехнею вимазали все,
А жити краще нам не стало,
Нас влада в нікуди веде.

Все обіцяють буде краще,
Терпіти треба і мовчать.
Сьогодні працювати нащо,
Краще за гривні покричать.

У словоблудді ми погрузли,
Нема моралі у людей,
Кругом зневіра і образи,
Підняти соромно очей.

Народу пільги відмінили,
Лиш обіцянки роздають,
За рік такого наробили,
Ще довго це не розгребуть.

Закони пишуть і приймають,
На Конституцію плюють.
Права людей всі зневажають,
Дихнути вільно не дають.

Казну взялися наповняти,
Відсотки з всього вже беруть,
Старих людей не поважають,
Спокійно жити не дають.

У нас нічого не змінилось
Лиш прірва більшою стає
А владі більше захотілось
Вже за печінку дістає.

Врази видатки всі злетіли,
За світло, воду, газ мовчу.
Ми ведемося, мов, дебіли,
Всього наїлись досхочу.

Вони не знають і не вміють,
Як всі реформи провести,
Влада людей не розуміє,
Уміє лиш «тини» плести.

Ідуть новини на екрані,
Аж стало соромно мені,
Невже такі ми безталанні,
Що віримо оцій брехні.

Усі розмови про Європу,
Вона повчає нас роки.
До сьомого працюйте поту,
Заживите,  як і вони.

І не чекайте манни з неба,
Навчайтесь гроші зароблять,
Повірити у себе треба,
Щоби на місті не стоять.

У нас лише одна дорога,
Її долати тільки нам.
І не гнівіть, благаю, Бога,
Не довіряйте їх словам.

За це нас будуть поважати,
Протягнуть руку у біді.
І слухайте, що каже мати:
«Не треба жити у борні».