Цезар, повiсть, роздiл V

 Розділ V «Ти Куди?»
— Цезар, ти куди?! — крикнув його товариш, коли пес, не знайшовши те, що шукав, вискочив східцями нагору та побіг двором. «Куди ти?» — кричав навздогін його товариш, не розуміючи, що Цезар біг шукати свою подругу.  Адже у підвалі не було Мухи.
Низько пригинаючись, Цезар біг по вулиці у пошуку чорної вівчарки. Моторошне виття літаючих болванок заставляло пса лягати на живіт і чекати, поки опаде стовп рудої землі, відцьвохкають шматки залізяччя, що ламали та зрізали гілля,  залишаючи діри у стінах. Він гарчав, щоразу оскалюючись у бік вибухів. Міни меншого калібру підлітали майже нечутно, лягаючи вздовж вулиці, на вже зруйновані до фундаментів будинки, залишаючи все нові і нові чорні вирви.
— Цезар! До мене! Цезар! — надриваючись кричав навздогін його друг.
У цю мить сильно трусонуло. Смертельне залізо рвонуло в кількох  кроках від пса. Розлітаючись довкола осколки не залишили Цезарю жодного шансу. Руда шерсть забита землею миттю покрилась липкою темною кров’ю. Цезар не рухався. Він вже не чув ні того бою, ні розривів мін, ні розпачливих вигуків свого вірного друга із людської зграї.
Муху також більше не бачили. В цей день загін втратив одразу двох своїх чотирилапих розвідників.
Командир роти наказав поховати Цезаря з офіцерськими почестями.
І ще того вечора, біля будинку людської зграї пролунало кілька довгих автоматних черг.
— Він заслужив, він достойний такої нагороди.