В золоте деревья... Иван Коваленко

В золоті дерева, і надворі осінь...

В золоті дерева, і надворі осінь.
Це твоя кохана, золота пора,
Твоє серце знову щастя-сонця просить,
Коли лист осінній пада-помира.

Він спадає тихо, ніжний і багряний,
В сонячнім промінні сяє-розцвіта,
Заіскриться дивно і навік розтане,
А в твоєму серці туга пророста.

Може, це вмирають молоді надії,
Золотом осіннім сяють у саду,
Може, це згасають невгасимі мрії,
Може, час зустріти осінь золоту?

Я сьогодні знову ніжний і осінній,
Хочу в твоїм серці тугу розігнать,
Хочу заіскриться в сонячнім промінні
І листом багряним дивно розцвітать.

Ти кохаєш осінь, а не чари маю,
Хочеш, я згадаю золоту весну,
Хочеш, тебе знову ніжно покохаю,
Розцвіту весною, розбуджу зі сну?

Ці рядки незвані родяться для тебе
В час, коли згасають промені ясні,
В час, коли схилилось і хмурніє небо,
Ці рядки незвані лиш тобі й мені.

Ти про них не скажеш зроду і нікому,
Їм лише для тебе сяять і цвісти,
І коли я згину, не прийду додому,
Ти їх заховаєш, будеш берегти.

І коли нависне, похмурніє небо,
Коли будуть гаснуть промені ясні,
Ти їх відшукаєш, всі вони для тебе,
Ці рядки незвані лиш тобі й мені.
--------------------------------
«В золоте деревья, за окошком осень…» И.Е.Коваленко

В золоте деревья, за окошком – осень,
Это - твоя самая любимая пора,
Твоё сердце снова счастья-солнца просит,
Если будут листья падать-умирать.

Лист слетает тихо, нежный и багряный,
В солнечном пролеске ярко он блестит,
Заискрится дивно и навек увянет,
А в твоём сердечке грусть вдруг породит.

Может, умирают юные надежды,
Золотом осенним светятся в саду,
Может, этот гаснет грёз печальных нежность,
Может, время встретить осень, как мечту?

Я опять сегодня нежный и осенний,
В твоём сердце грусть мне надо разогнать,
Я хочу искриться в яркой светлой сени
И листом багряным дивно расцветать.

Да, ты любишь осень, а не чары мая.
Хочешь ли, мне вспомнится ясная весна,
Хочешь, полюблю тебя я, дорогая,
Расцвету весною, разбужу от сна?

Строчки так незвано для тебя родятся
В час, когда погаснут ясные лучи,
В час, когда на небе тучи зароятся,
Строчки эти будут лишь для нас в ночи.

Ты про них, голубка, никому не скажешь,
Только для тебя одной им навсегда цвести,
Если ж вдруг несчастье, иль погибну даже,
Ты их в сердце спрячешь, будешь в нём нести.

И когда нависнет небо в серых хмурых тучах,
Если вдруг погаснут ясные лучи,
Ты найдешь их, скажешь: «Не напишешь лучше»,
Эти строчки будут лишь для нас в ночи.

(23.04.2015)

Иллюстрация переводчика