Вона сидить на кухні, втрачаючи мене.
Не знає, бо не хоче бачити.
Не чує, бо запхнула світ в себе.
Непереможною гадаєш залишаюся?
Така як всі, без болю не живу.
Досить кидати тіні, я вже зморена.
Так не чекала каменя, але не впала.Ну?
Ти кличеш знову, висмикнеш за кавою.
А я вже ніби з кавою тону.
Дитя моє ти краще будь віддалена.
Звичайно без образ, але я начебто біжу.
Вона - я
© Copyright: Марина Юневич, 2015
Свидетельство о публикации №115042205642
Свидетельство о публикации №115042205642
Рецензии