А колись я звідси піду,
Розчинюсь як за обрієм птах
(волю має він за мету
і не відає, що таке страх).
А колись я зникну з очей,
Як вітрильник, що вітер спіймав,
(і якому співає Орфей)
Небокрай край Землі наздогнав…
Звісно, знову кудись я піду –
Чи розвіюсь за вітром стрімким,
Чи розквітну в тихім саду,
Може стану струмком я дзвінким…
Це присутність моя, це все Я!
У Природі і в Світі завжди,
Всюди сутність твоя і моя,
Всюди Його я бачу сліди…
А колись я звiдси пiду...
© Copyright: Оксана Вершинина 2, 2015
Свидетельство о публикации №115042005283
Свидетельство о публикации №115042005283
Рецензии
Серце стукає: так, так...Але як це все незбагненно...
Валентина Пащенко 2 21.04.2015 17:58 • Заявить о нарушении
Валентина Пащенко 2 21.04.2015 17:58 • Заявить о нарушении
Треба частіше до нього нам прислухатися - до серця).
Дякую, що завітали до мене!
З теплом,
Оксана Вершинина 2 23.04.2015 16:07 Заявить о нарушении
Дякую, що завітали до мене!
З теплом,
Оксана Вершинина 2 23.04.2015 16:07 Заявить о нарушении