Чи наяву
течуть криваві ріки.
Нас Бог покинув, ми одні -
віднині і навіки.
Батьками проклято синів...
Пропаще покоління:
давно вогонь наш догорів
і втратилось терпіння.
Чому ж ми скочуємось вниз,
коли веде дорога вгору?
Чому, куди не глянеш - скрізь
лишилося лиш горе?
Роздерто тіло на шматки
і розіп'ято душу біля брами,
та сердце закарбує на віки,
що скоєно це власними руками.
Лунають хриплі крики звідусіль:
наш світ невиліковно хворий.
Ми непростимо помилилися усі
і це відчуємо вже досить скоро.
Свидетельство о публикации №115041908633
Катя Коршунова 24.04.2017 06:12 Заявить о нарушении