60. Василь Стус. Блажен тот, кто умеет тратить...

Блажен тот, кто умеет тратить,
Когда приходит час утрат,
Лишь бы надежды не оставить
И верить больше во сто крат,
Что белый свет – от века белый
И вечно добрый – белый свет.
Пускай ему ты – сын несмелый,
Пускай прошиб холодный пот,
А всё же жизнь твоя – в полёте,
И в нём лишь – свет спасенья твой.
Вся суть твоя – она в поэте,
А остальное – перегной,
Что кормит корень. Золотится
Осенний яблоневый сад.
Блаженны те, кто не скупится,
Когда приходит час утрат.


Блажен, хто тратити уміє,
коли заходить час утрат,
аби лишалася надія
і виростала востократ,
що білий світ – він завжди білий
і завжди добрий – білий світ.
Хай ти у ньому – син несмілий,
кого пройняв циганський піт,
а все ж буття твоє – у леті,
і в ньому – порятунок твій.
Вся суть твоя – лише в поеті,
а решта – тільки перегній,
що живить корінь. Золотіє
над осінь яблуневий сад.
Блажен, хто тратити уміє,
коли заходить час утрат.