Не вистачайе слiз i слiв простих

Не хоче ворог, щоб у  буйноквітті
Всміхалась Україні нинішня весна.
У сні страшному не могло наснитись,
Росією розв’язана у нас війна…

Не вистачає сліз і слів простих,
Думки ніяк не знайдуть спокій,
Поки стоять напоготів в кремлі
«Брати» ворожі, з мисленням утопій.

Один сліпий в усьому світі гад…
Добра і миру не хоче, однозначно.
В народи братні вніс він свій розлад,
Боїться владу втратити завчасно.

Коли ж прозріють безталанні?
За них молитися велить Господь.
Вони ж купатись й далі будуть в манні,
На смерть кидаючи обдурений народ.

Прозрійте! Відкрийте очі правді,
До вас звертається Україна моя!
Ви ж не живете на острові безлюднім,
Залита кров’ю українськая земля.

Вас світ не хоче визнавати,
Невже ви прагнете добитися цього?
Коли ж ви станете народом справжнім,
Невже не боїтеся ви гріха свого?..

Почуйте накінець і зрозумійте,
Що ви в омані кремлівській живете.
Синів своїх і наших, прошу -  пожалійте!
Невже вам радість погибель їх несе?..