41. Наче сонце

Ти мене, наче сонце,
звільнив від темряви...
Застигле серце
відтаює болісно,
але я впевнена -
відчайдушно повинна
летіти на райдужні спалахи!
Вогнянного, безкрайнього,
безперечно бажанного!

І мені непотрібні
бурхливо-пусті обіцянки,
лише б засинати
в обіймах твоєї міцності.
Тільки б стати для тебе
відчайдушною радістю!
Тільки б знати напевно,
що маю для тебе значення. 

Пробач мені завдану біль!
Відпусти минуле зневірене -
ми обидва були безжальні,
обидва ледь не загинули,
бо вправно стріляли в ціль,
та вміли болісно жаліти.
Гадаєшь, ми підросли,
Гадаєшь, тепер до Раю
обов'язково потрапимо?

Повір, я тебе не тримаю,
проте з усіх своїх сил
застарілу біль на відстані
від святого утримую!
Прагну свої почуття
освятити, вибілити.
Волію твоє iм’я плекати,
наче сонячне дитятко.
 
Я жадаю тебе так,
наче ти моя
доля-долечка!
Чи жадаєшь мене ти?

16 квітня 2015 р.
Погасшему солнцу