Руки з сухою шкiрою

Він ніколи до мене не посміхається
І ніколи не каже хороших слів.
Він тусується із японцями та шанхайцями
Й відчайдушними капітанами незвіданих нині морів.

Він подорожує разом з ситаром і
Мастить пальці простим вазеліном, щоб здолати мозолі від струн.
Він давно носить довгу бороду і співає з відкритою кармою,
Ніби давньолаоський справжній спадковий чаклун.

Я не знаю його особливостей, я його навіть не виправдовую,
Мені б впасти у його обійми, як мале циганське дитя,
Я, мов птах, коли він звертається незрозумілою мовою,
В мене руки з сухою шкірою перед ним, немов струни тремтять.

Він не пише пісень про кохання і не знає нотної грамоти,
Він давно не вживає м'яса і не п'є молока з-під корів.
Він сміється з моєї звички перебільшувати та картавити,
Він завжди буде мене підколювати - з тої миті, коли вперше стрів.

Та я хочу до нього торкатися, та я хочу, немов незаймана,
І щоб кожна його цигарка присвячувалася мені.
Я так сильно про нього думаю і благаю Іісуса, що най мені
Бути справжньою героїнею його мрій і таємних снів.

Ми ніколи не станемо парою, нормальною типовою парою.
Ми не сядемо серед родичів за святковий весільний стіл.
Він, як сонце, він справді вільний - із цигарками та гітарою,
Він не дзвонить мені годинами, не читає електронних листів.

Та я завжди про нього думаю, як в його обіймах утомлена,
І за пасму його волосся, якщо треба, зайду за алтар.
Він ніколи не ставить крапок, він існує одними лиш комами,
І це дивно його існування освітив своїм крилом Ікар.

Я в його поцілунках веселкою розчинюся місячним промінем
І лежатиму з ним під сонцем в соковитій літній траві.
Я не стріну нікого іншого, в цьому світі не зможе ніхто мені
Бути навіть не кращим за нього, бути просто таким, як він.