Дощі ліричні пишуть водевіль,
Глумляться і безсонням мітять в спину...
У кожнім кроці відчуваю біль...
Терпкі вітри запутують стежину...
Відчути біль можливо тільки свій...
Яка ж межа терпіння є в людини?
Я біль несу... а в тиші весняній,
Моє життя відстукує годинник...
Шаленний час не йде - уже летить
І крутить, мов піщинку, в круговерті...
Йому байдуже...він чекає мить,
Щоби жбурнути в пазурища смерті...
Я не боюся смерті пазурів:
Життя людини - завжди під прицілом...
Мій біль уже,напевне, ошалів,
Бо я і він уже єдине ціле...
Мені болить...та зараз річ не в тім...
Душа - вона ж, бо, вічна і нетлінна...
Якщо житття це біль...тоді...почім
Приходиш ти у світ оцей, Людино?
Болить...
© Copyright: Наталья Кислощук, 2015
Свидетельство о публикации №115041510740
Свидетельство о публикации №115041510740
Рецензии