Опале листя шарудить,
Зітхає зимнім вітром осінь.
Ти мій далекий та близький,
Такий, як сонце у морози.
Я вже втомилася журитись.
Осінь сама нам тугу віє,
Але я завжди пам’ятаю,
Як твоє серце моє гріє.
Твої дитячо-ніжні очі,
Блакитні, добрі та палкі.
Вони мені неначе зорі,
Щодня являються у сні.
І якщо раптом сонце згасне,
І фарби стануть всі тьмяні.
Я буду пам’ятати завжди
Той твій рум’янець на щоці.
У кожній казці є фінал,
Але у нашій не настане,
Оскільки все життя-це гра
Я догравати не збираюсь.
***
© Copyright: Диана Акбердина, 2015
Свидетельство о публикации №115041408369
Свидетельство о публикации №115041408369
Рецензии