Горix

Оксана радіє, у Оксани нове замовлення,
Вона малює третій день поспіль, забувши про їжу і рідну неньку.
Оксана майже літає, Оксана щаслива й закохана,
Всі її внутрішні янголи танцюють запальний іспанський фламенко.
Вони нещодавно повернулися з теплого моря, збирали перлини.
Тільки удвох - золотий пісок, лазурні хвилі - небесні гойдалки,
Оксана кохає його більш за власне життя, мріє народити йому дитину,
А він їй каже:
            -Оксано! Божаволію, знаєш, з тобой коли.
Оксану взагалі не лякає, що вона живе у Харкові, а він у столиці,
І не бентежить Оксану його колишня дружина, відома письменниця.
Оксана малює його портрети скрізь, на серветках і плитці,
Він благає, Оксано, приїдь, я від тебе залежний, у мене в душі хуртелиця.
Оксана сідає у потяг, картину лише почато, та до дедлайну три місяці,
Закінчить під Новий рік, а він познайомить її з батьками у Коломиї.
У Оксани в кишені лише аванс, та яка то різниця все?
Оксана їде до того, ким вже півроку заповнено сни її.

Вони тримаються міцно, гуляють парками й скверами,
Їдять в ресторанах карпачо, запиваючи свіжезвареним пивом.
Оксана прикрашає його квартиру, власноруч розмальованими шпалерами,
Він запрошує її до театру на п'єсу улюбленого Шекспира.
Він телефонує Оксані з самого ранку, з роботи,
Просить вибачення, каже, забув квитки, подивись у шухляді.
Оксана відкриває шухляду, а там лист - перші речення, як по нотах:
"Оксана тобі не пара, вона схожа на аферистку." Оксана розуміє - це його матір.
Оксана безперервно палить на кухні, це не правда, це неможливо, це просто...
Кава ллється на килим, її руки ледве тримають мобільний:
-Так, коханий, знайшла квитки, буду біля театра о шостій.
-Чудово, - відповідає, - я буду щасливий і вільний.
Вони дивляться цю виставу, залу переповнено глядачами,
Потім йдуть до когось у гості, - знайомся, це Сашко, а це Рита.
Всі палять і напиваються, хто кон'яком, а хто чаєм.
У Оксани все забувається - врешті решт його родичі не зобов'язані її любити.

Так проходить два тижні, Оксана повертається до власного простору,
До Нового року залишився місяць, і треба закінчити те, що почала.
Вона пише щодня - Іісус і дванадцять апостолів,
Це її краща ікона, Оксана пишається, відчуває себе Фрідою Кало.
Нарешті закінчила, все так швидко, хто б тільки подумав!
Телефонує йому, каже, скучила, дуже чекаю на Новий рік.
Він просить вибачення: 
                - Оксанко, я поїду удвох із кумом,
                Ну, ти ж все розумієш, 21 століття у нас на дворі.
Оксана, проте, нічого не розуміє.
Як це? - питає, - Чи я розуму не сповна?
До нового року декілька днів, вона наростила вії,
От і прийшла до них довгоочікувана весна, весна.
Оксана відкриває пляшку кагора,
Випиває усю, сльозами заповнені очі,
Телефонує п'яна, питається, чи він живий, чи не хворий,
А він теж не тверезий, каже:"Що за фігня? Ти що, хаміж за мене хочеш?
Тоді знай, я зимою беру гітару і йду грати на ній під горіхом,
У самих трусах, бо мені так комфортно й не соромно.
І ніхто не прийде жити у мою стріху,
І ніхто не позбавить мене мого власного мороку."

Оксана йде в бар, замовляє ром-колу без коли,
А вже за чотири порції ледве просить налити їй чай.
Випадково зустрічає колегу - викладачку художньої школи,
Вона каже:"Чого ридаєш? Я в Києві на Новий рік, приєднуйся, приїзджай!"
Вранці він пише Оксані месседж, мовляв вибач, я вчора занадто злий був,
Просто пройшла закоханість, у чоловіків це в крові.
Оксана думає, що відповісти, врешті пише:"Все добре, я їду в Київ.
Вам теж гарно доїхати. Всіх зі святом. Куму окремий привіт."
Він телефонує майже одразу,
Каже:"Оксано, як добре!" Її серце розривається в щент!
"Навіщо на пошук квартири витрачати стільки безцінного часу?
Мені все одно хтось потрібен, щоб годувати жабу і відвезти в контору один документ."
Оксана погоджується - ранковий експрес тридцять першого,
Сагайдачного, Контрактова - вже майже під'їхали.
Оксана купує м'ясо для жаби і забігає в крамницю за святковими мештами,
Відкриває двері,падає в ліжко, чи зарьована, чи усміхнена.
Він телефонує п'яний, питає, чи заповнено жаб'ячий шлунок,
Оксана готує салат, наливає собі трохи вина,
Відкриває вікно, снігу немає, та воно її, наче струмом,
Клятий горіх, немов каже, що забута весна, весна.
Оксана швидко збирається, у компанії митців та кіношників -
Віскі, текіла, ялинка, святковий стіл.
Оксана ні з ким не знайома, й думає, а чи можна мені...?
Та за пару годин вже говорить про Іісуса, зображеного на холсті.
Всі радіють, хтось напивається, засинаючи на підлозі,
Хтось бере пляшку віскі - кухня краща для творчих пліток,
Оксана п'є віскі, який їй здається амброзієй,
Потім співає, танцює, бавиться з чорним котом.
Кінцівка змазується, хто додому, хто засинає, де знайде місце,
Оксана щаслива, Оксана полюбила кожного з цих людей.
Ранок на Контрактовій, хто на ногах, хто рогах, як хочеш, назви це,
Проте, Оксана щаслива по-справжньому, як ніхто і ніде.

Столичні канікули добігають кінця, потяг, і в телефоні розряджена батарея,
Вдома Оксана дістає холст із іконою, виконаною на всі сто,
Вона просто стоїть посеред кімнати, розгублена і збентежена, бо на неї
Величезними розуміючими очима дивиться її власний Іісус Христос.
Оксані телефонують із Києва - невже це ви написалу ту саму ікону?
Оксана трохи схвильована, та нове замовлення зігріває внутрішній світ,
Єдиний нюанс - виїзджати на місце треба виключно терміново,
Вона закриває очі, набирає знайомий номер.
Знайомий голос усміхнено каже:
                -Привіт.
Він радіє її дзвінку, запрошує до себе у гості,
У Оксани на серці з'являється купа надій.
Оксана приїзджає до нього, а там купа дівчат і хлопців,
Незнайомих і п'яних. Всі надії по бороді.
Проте, він уводить Оксану в окрему кімнату,
І кохатися їм, як раніше, поряд з морем і при свічах!
А вранці він каже:
                -За все дякую. Познайомся, це брат, а це подруги мого брата,
                Нам сьогодні летіти в відпустку, та до вечора ти маєш час.
Оксана мовчки збирає речі,
Йде із друзями на каву й якийсь обід,
Оксана тільки мовчить, наливає вершки у глечик,
Витераючи пил із його квартирних скарбів.
Йому вже час вирушать в Бориспіль, всі валізи нарешті закриті,
Оксана просить вибачення, каже, що має потяг за п'ять годин.
Він нормально напився, каже, мовляв, фігня, залишиш ключи сусідям,
Головне, вимкни світло і перекрий стояки газу й води.
Оксана зачиняє двері, бере пляшку червоного вина,
Стеля на кухні біліша за неочікуваний лютневий сніг.
Оксана плаче і розливає вино по кухні - оце йому буде весна, весна,
Оце йому буде, нехай восени й на навесні.

Березень зустрічає Оксану черговим неочікуваним снігопадом,
Оксана пише нову картину, щонеділі ходить слухати джаз,
Дзвонить її телефон, українською піснею про "Де б не була ти" -
Незнайомий Оксані голос починає різати без ножа.
                -Його у білизні знайшли під горіхом,
                Усього в крові, була бійка, спочатку сварка.
                Ні-ні, заспокойтеся, він живий -
                Просто біля нього, під снігом,
                Ми побачили вашу візитну картку.
                Тому й вирішили,що найблища для нього людина - ви.

Оксана одягається, аби тільки щось від морозу,
Несеться на залізничний вокзал,швидше за гелікоптер.
У Оксани в кишені лише сто гривень, шарф волочиться по підлозі,
Оксана шукає столичний потяг, та все воно марно,все це пусте.
Оксана плаче, повз ходять жінки із трояндами,
Сніг майже вкриває волосся,
Він завжди для неї був діамантом,
Та тільки втримати його не вдалося.

Оксана радіє, у Оксани нове замовлення,
Вона малює багато днів, вимикає свідомість, ніби отримала струс,
Оксана щаслива, Оксана схвильована,
Вона нещодавно відправила в Київ ікону,
З якої тепер на нього дивиться її власний Ісус.
Й зелені плоди квітнуть на її холсті тереном,
І небо над головою назавжди змінило колір,
Оксана закінчила малювати власне горіхове дерево,
Дерево, під яким їх завжди залишиться двоє.
І будуть ходити повз нею жінки із трояндами,
І теплі літні дощі вкриватимуть її волосся,
Він завжди для неї був діамантом,
Та тільки втримати його не вдалося.

(почато у 2013)

*світлину було взято з за посиланням https://vk.com/vkus_prirody