Він лежав в суботу у печері.
толком, люд не знав кого убив.
і заплакали еврейські джері.
ті кого зцілив, кого любив.
книжники втирали масні руки,
їсти пасху завтра вже зачнуть,
учні розривалися з розпуки,
і збиралися, собі, у путь.
А Пилат від головного болю.
намастив у оциті рушник,
і приклав на постаралі скроні,
Птаха з клітки вирвався і зник.
Місто їло, спало чи гуляло.
не вловило історичний час.
що те світло,що для них сіяло,
засіяє завтра вже для нас.
Хто хотів, лиш влади і пошани,
заздрив вмінню зцілювать людей,
цикав тим, хто закричав; осана,
тішився, що більше не прийде
Божий Син, у тім ллянім хітоні.
що на шмаття рвали вояки.
довго пили у своїм загоні.
а Іуда важив мідяки,
Що,ж розпяти лекго Україну.
хай висить сьгодні на хресті.
хтось візьме до серця що загине,
те що, ше не не встигло прорости?
в передпасхальну суботу
© Copyright: Наталия Кадин-Фесенюк, 2015
Свидетельство о публикации №115041105809
Свидетельство о публикации №115041105809
Рецензии