В голубій осоці небо заблукало.
Що тривожить душу і чого не стало?
Сонце, наче кров’ю, річку пофарбило,
В цій порі вечірній що душі приснилось?
Не занадто буде у надії сили,
Із небес звук арфи розтривожив душу.
Знаю, буде завтра не так, як хотілось,
Кличуть горизонти, я іти вже мушу.
Солнце словно кровью речку красит
© Copyright: Анатолий Заступ, 2015
Свидетельство о публикации №115041102085
Свидетельство о публикации №115041102085
Рецензии