Мне кажется, живу не я... По мотивам Василя Стуса

Так ощущаю, что живу не я –
иной, взамен меня, живёт на свете
в моём подобье...
Ни  ушей,  ни глаз,
ни рук, ни ног, ни рта. Как отчуждённый
в своём я теле. И, обрубок боли,
я самозамкнут, в тьмущей тьме завис.
Родившись, только больше стал я наг,
а к телу не прирос. Ну, не добрал
своей я плоти. Перехожий вроде
мирами между... шевелюсь с изнанки
чужих миров.
И только сто ночей
есть впереди и позади не меньше,
а между ними – лялечка немой,
весь раскалён… аж белый весь от боли,
что капля пекла, лаконичный крик
вселенной, малая дробинка солнца,
заблудший, чуждый в обнажённом теле…
Ты ждёшь ещё рожденья для себя,
а смерть вошла в тебя уже давно.



Оригинал:


Мені здається, що живу не я,
а інший хтось живе за мене в світі
в моїй подобі.
Ні очей, ні вух,
ні рук, ні ніг, ні рота. Очужілий
в своєму тілі. І, кавалок болю,
і, самозамкнений, у тьмущій тьмі завис.
Ти, народившись, виголів лишень,
а не приріс до тіла. Не дійшов
своєї плоті. Тільки перехожий
межисвітів, ворушишся на споді
чужого існування.
Сто ночей
попереду і сто ночей позаду,
а межи ними — лялечка німа:
розпечена, аж біла з самоболю,
як цятка пекла, лаконічний крик
усесвіту, маленький шротик сонця,
зчужілий і заблуканий у тілі.
Ти ждеш іще народження для себе,
а смерть ввійшла у тебе вже давно.


Фото из Инета.
Коллаж мой