Цигаркова рулетка

Цигаркова рулетка.  (оповідання)

    Сонячний день. Як багато людей хочуть, щоб всі найважливіші події в їх житті відбувалися у сонячні дні, отримуючи насолоду не тільки від події, а й від тепла, що доноситься від найближчої зорі. Вигадано багато різноманітних теорій везіння у будь-яких справах з оглядом на погоду. Для мого нового «знайомого», напевне, цей день був теж «щасливим». Для мене ж він насамперід – знаковий.
Йшов третій день форуму видавців у Львові, де я був з новою своєю книгою. Перерва. Всі поважаючі себе письменники вийшли на перекур. Вийшов подихати димом і я. Курець я так собі. Скоріше псувач сигарет. Вдома, я потягую інколи люльку та й то по завершенні якоїсь нової глави своїх історій.
- Ось, пане Валерію, скуштуйте правдиве «Мальборо», - випередив мене чоловік у білій сорочці в сіру світлу вертикальну смужку.
Пачка була вже відкрита, але вся двадцятка зваблювала втрачувати здоров’я, заради поглинання диму, що тютюном чекав у папері.
- Можете взяти й дві, про запас, - наполягав незнайомий чоловік.
- У мене, десь, мав бути свій запас, у портсигарі, - у відповідь я йому, мацаючи свої кишені вельветової куртки.
- Ці з Берліну, цільний тютюн, без стружок, ароматизаторів та барвників, - гордо промовив невідомий.
- Звучить як реклама!
- Цю пачку скручував персонально я!
- Вибачайте, але крім: « фатер і мутер поїхали по шутер» - німецька в мені закінчується, - не без іронії промовив я простягаючи руку в сторону лімітованої серії легендарних сигарет.
- Вибачайте, ми не знайомі, та у найближчому часі я стану героєм вашої творчості, - продовжував незнайомець в лакових туфлях, що вже протягував мені вогонь, котрий виривався з його бензинової запальнички з великим черепом та каменями замість очей.
- Ви – екстрасенс? Бо, впевненість - зашкалює!
- Це не буде твір під замовлення. Це місія, для котрої я, та такі як я - вибрали саме вас.
 - То мені – стрибати від щастя, - промовив я після першої «затяжки». «В затяжку» я курити так і не навчився.
- Просто насолоджуйтесь смаком тютюну та життям!  Воно тепер не буде таким як до сьогодні!
- Та ще скажіть що ви вбивця, а в сигаретах – отрута!
- Дуже незначна доза. Я чекатиму вас о третій біля Оперного… і не вживайте алкоголю. … я не перевдягатимуся а таких сорочок у Львові більше немає, - і незнайомець зник у натовпі, пустивши порцію диму від своєї сигарети, котру витягнув з тієї ж пачки.

    Ворогів у мене знайомих нема. Під замовлення не пишу, оскільки перший же мій роман пройшов на «Ура!» і, коштів з його продажу та екранізації мені вистачить ще років на десять-двадцять, в залежності від захцянок. Тому я зробив ще з п’ять «затяжок» та й залишив недопалок в банці з водою, де на побратима вже чекали.

    Добре, що мій день був вчора і сьогодні я милувався новими молодими письменницями та поетесами. Чому – добре? Тому, що за хвилин п’ять після повернення з перекуру, мій язик почав дерев’яніти і я не міг вимовити нічого зрозумілого. Залишалось тільки насолоджуватись атмосферою та фігурами доповідачок, дякувати дизайнерам трибуни, що була виготовлена з органічного скла та під певним ракурсом була як лу’па.

***
    Переплітаючи ногами підходжу до славного «Оперного».  Читачі теж напевне перебували в такій ситуації, що колись, хтось для виразності одягає нестандартний колір помаранч чи салатовий… і як на зло в той день  і саме в тому ж місці, де призначена зустріч – всі ходять в помаранчевих та салатових одежинах різного крою!!!

    Як ви гадаєте у який колір були сорочки та футболки, плаття та куртки «вітрівки» в той сонячний день?!! – Звісно, що білого. А сірі смужки зливалися з білим у сяючому світлі Сонячних променів.
Це добре, що я звернув увагу на немодні в тому сезоні лакові туфлі. Так що більше я дивився на асфальт і взуття, ніж на сорочки та обличчя.

    Мій новий «знайомий» нічим не відрізнявся. Ні тобі лисини, ні рудих вусів та й взагалі вусів. Обличчя було таким, що ти його не запам’ятаєш. Такого й дружина могла б загубити на Південному базарі.

    У людних місцях заборонено палити, так що ще один орієнтир мінус, хоча тепер всі палять навіть немовлята.
    Блиску від лакових туфель я б не побачив, тому що мій «знайомий» сидів у затінку. Я відчув на собі його погляд. І це вже насторожувало. А що як він дійсно володіє якоюсь потаємною енергією чи знаннями???

***
- Мені потрібний не тільки ваш досвід написання, але й і ваша слава! Ні, у творі ви назвете мене вигаданим ім’ям, тому що свого дійсного я вам і не скажу.
 - І як би ви хотіли, щоб вас звали?
- Робертом.
- У вас німецьке коріння?
- Це аж ніяк не стосується до вашого дерев’яного язика, що заважає вам говорити.
- Не дуже полюбляю коли мені погрожують, але у мене, напевне, немає вибору.
- Цю пачку сигарет скручував я власноруч. Там  тільки презентація моєї отрути в дуже малій кількості.
- Але ж ви також запалили цигарку, витягнувши при мені з тієї ж самої пачки!??
- Це звичайнісінький фокус, якому не складно навчитись, переслідуючи велику ціль.
- Думаю, що вже настав час почути її і мені?!

Історія, що варта уваги:
    Мій тато багато палив цигарок та помер від раку легень. Я ж поклявся будь-що звільнити людство від цього зла. Розуміючи складність завдання – я перечитав все, що доступно і не дуже про звичку до куріння та на хімічному рівні про сам процес. Я став хіміком. Мої праці друкувалися багатьма хіміками під їхнім авторством, залишаючи мою особу в тіні. Шукаючи однодумців серед заможних, я знайшов власника одного харчового продукту, котрий повірив у мене та мою ідею.
    Усі карти я ще не відкриваю: власне, про який продукт йдеться. На все свій час!
    Зараз така стадія процесу, під час якої людство має зрозуміти, що існує реальна загроза від паління сигарет. І ця загроза дуже пряма. Одна затяжка і люди будуть лежати кругом: на зупинках, у курилках бібліотек, дома сидячи на унітазі, на різних там паті…  Звісно, що мене почнуть шукати монополісти-виробники сигарет: «філіпс моріс» та інші… але ж ви мене не викриєте… - тут Роберт зазирнув мені у вічі, натякаючи, що це буде моя остання помилка.
Звісно, що я не сам, - продовжив власник лакових мештів. Так, нас велика армія зі своїм банком. У нас є й авіація, для опилення тютюнових та конопляних плантацій. Пророблена велика наукова робота, заради продажу іншого продукту.
- Вам же все рівно, чи буде він продаватись чи ні? Адже так!?
- У кожного свої цілі! Наші ж, - переплелись, - я маю на увазі - мої, спонсорів та інших учасників проекту.
- Завтра дія отрути пройде і я продемонструю вам силу повноцінної отрути, - гордо підкреслив мій співрозмовник.
- Ви що когось вб’єте?
- А яка різниці чи завтра помре курець чи через рік, чи через місяць?
- Але ж від однієї-двох сигарет люди не вмирають? – заперечив я.
- Від старту нашого проекту люди будуть вмирати від однієї «ЗАТЯЖКИ»!
- А де ж гуманізм?
- Та уряди багатьох країн нам подякують, заощадивши кошти на пенсіях та заробивши на продажі місць на цвинтарях!
- Ви гадаєте, що моєму оповіданню повірять?
- Для початку ми зробимо чистку у місті Лева потім у Санкт-Петербургу, де теж багато левів. Одне показове вбивство для вашої історії, а потім, по друці буде злива.
- Відліку назад нема!?
- Ні – тільки до перемоги!

***
- Ось кіоск, де продають сигарети – ходімо, - сказав Роберт.
- Ніколи не думав, що буду приймати участь у вбивстві.
- Ти просто – свідок… і ти в нашій боротьбі з паління, яке шкодить і тобі також!

    До кіоску підходить водій маршрутки. Купує цигарки. Які саме не видно і не чути – ми стоїмо трішки на відстані, щоб не привертати уваги.
Він одразу відкриває пачку і розпочинає свій шлях до смерті.  Водій палить і час від часу споглядає на годинник. Звичайна процедура на кінцевій зупинці.

 - Ходімо, покатаємось! – запросив Роберт.
- Це що, - буде смертельний рейс? – з комком у горлі промовив я.
- Можливо, але для нас не обов’язково. Можливо він викурить на кінцевій.
- І скільки там отруєних сигарет?
- Конкретно в цій пачці – половина, а в серії проекту – 10 відсотків.
- Ось він сідає, значить проживе ще декілька годин чи хвилин.

    Три півкола йому таланило. Ті сигарети, що йому потрапляли під пальці були «щасливими».
На проспекті Чорновола, перед Міленіумом у маршруток Львова коротенький відстій. Там зходяться маршрути, котрі після Мак Дональдсу - розходяться. Інколи, пасажири пересідають з одного напрямку на інший. А водії схожих рейсів, вияснюють стосунки за довгу стоянку та захоплення «чужих» пасажирів.
    Знервований водій швидко запалює цигарку та виїжджає з кишені зупинки та вже некерований автобус прямує до паркану, що відгороджує від зустрічного ряду транспорту. Пасажирів рятує тільки мала швидкість транспортного засобу.  На вулиці створюється затор. Хтось намагається викликати швидку, а хтось кричить у натовп чи є лікар поблизу, щоб надати водієві невідкладну допомогу. Водій авто, що загальмував позаду маршрутки викликає поліцію.
Ми з Робертом намагаємось покинути натовп.

***
- Випереджаючи ваше запитання скажу: «лікарі знайдуть серцеву недостатність», « у них і в голову не прийде взнавати чим було вбито водія», «продавця в кіоску вже й слід пропав – він там годину, як не працює і його ніхто не оформлював на роботу».
- Ви все продумали?!
- Так, проколу не може бути, бо витрачені чималі кошти заради надприбутків.
- То ви пане Валерію пересвідчилися що все реально?!
- 100 відсотків (%).
- Будете писати одразу чи ще на короткочасну акцію почекаєте?
- Гадаю, що у одиничну смерть мало хто повірить.
- Правильно думаєте. Сьогодні на дискотеці.

***
Дискотека у Львівській Політехніці.
- Ви дядечки хочете згадати молодість? – полинуло запитання в наш бік від хлопців на дверях входу.
- Ми проводимо лотерею-акцію.
- Що за лотерея?
- Мандрівка до Раю (один квиток). Спонсор – виробник сигарет, - відчуваєте вагу?!
    За лаштунками, поруч з ді-джеями – це круто! Весь зал немов на долоні!
Просимо зробити паузу. Далі говорив тільки Роберт.
- Шановні студенти закликаємо вас кинути палити!
По залі почали шепотітися: «це з деканату?», «з якого?» та подібні.
Роберт продовжував: «Ось блок сигарет – кожен може взяти лише одну (безкоштовно), але вона може стати останньою»! «На кожній пачці на наклейках написано: куріння – вбиває!  і для когось з вас ця сигарета може стати останньою»! «Шансів: один з двісті»!

***
Після дискотеки помер один з гостей (не студент Політехніки). Про це не афішували. Жереб випав не на студента і тому, вузу вдалось вийти з становища меншим коштом.

***
- Але ж нас можуть впізнати? - сказав я до Роберта.
- Я не тільки добрий хімік. Кожен може навчитися гіпнотизувати навколишніх, якщо навчався в хорошого вчителя. У вас були такі випадки, наприклад: при мандрівці потягом довго розмовляєш з сусідом по купе, то гадаєш, що запам’ятаєш людину на все життя, а забуваєш мало не за тиждень?

***
    Далі справа була за мною. Я попросив одну сигарету з отрутою для себе. Її я вклав в корпус кулькової ручки та завжди ношу з собою. Так раз і на завжди покінчив з курінням я.
Все вищесказане – звісно, правда! На кожній фабриці з виробництва сигарет є свої агенти, що будуть надавати дані продажу. Якщо динаміка буде спадаючою, то це збереже людство від терористичних актів проекту «Рулетки», коли ж ні – у них на складах є вже товару з розрахунку на кожну живу людину. Більше одної такої сигарети  людина не випалить.
Скажу, що мені поталанило з тим, що обрали саме мене. Якщо б ту інформацію я прочитав з іншим авторством, то – невідомо чи повірив би. Тому щиро прошу не ігнорувати вищезгадану інформацію. Пам’ятайте, що кожна випалена сигарета може стати останньою у вашому житті!

    Звісно, що такий експеримент такі, як Роберт, можуть робити і з продуктами харчування, водою, ліками, а , можливо, і вже роблять…

    Ми повернемось до натурального виробництва, залишивши всілякі там модні та технологічні «штучки». Адже для життя нам потрібні продукти харчування! Ми зможемо прожити без планшетів та скульптур, а от без калорій – дуже мало часу.
 
    Велике прохання розповідати всім, хто ще не прочитав про «Цигаркову рулетку» - знайти текст в мережі світової павутини, та бути в курсі цієї програми. І, – найголовніше: зробити свій вибір.

    Запитайте в «Гуглу» скільки водіїв вмерли за кермом?  Чи про смерті при загадкових обставинах і скільки з них були курцями?!

P.S. Для конспірації пан Валерій передав рукопис мені, а на останок сказав, що пішов викурити свою останню цигарку. Сам  же текст рукопису я прочитав, коли автора вже не було в радіусі досяжності.
Втішило тільки те, що я не палю.