Дивна бабця Казка

Дивна бабця. (вкраплення закарпатським колоритом-дань діалекту)
        В одному закарпатському селі жив один румун. Було то ще в радянські часи. Був він дуже багатий. Грошей у нього - море. Він продавав соняшник і  лісові горіхи, і з того багатів. Багатів так, що навіть влада нічого зробити з ним не могла, всіх приплачував. Дуже кажуть розумний румун був, статний, гарний, шіковний - ґазда! Та одна біда, мав єдиного сина і то такого дурного, не приведи Господи,-дурень дурнем. То ще, коли малий був хлопець, то… ще нехай би було, а як виріс, то просто якесь посміховисько: незграбний, некрасивий, на роботу не ходить, тільки ногами топає, всякого та різного просить. Підростав той дурень,(Дору -так  його звали), і командував. Каже одного дня:
        -Женитися хочу! Куди хочете, батьку, ідіть, а мені саму кращу дівчину приведіть, і не з нашого глухого села, а районного центру, та…пам’ятайте…  саму наймудрішу, і саму найкрасивішу хочу, і все тут! І ще, щоб не бідна була, а дочка… якогось начальника.
       -Синку, то як так, дівчина… то ж… не товар? Cам собі шукай, придивляйся, знаходь, освідчуйся,-відповів переляканий батько. Бо, хто ж за дурня та красуню віддасть, та ще саму найрозумнішу.
        -Не хочу, ні до кого придивлятися, нікого не буду шукати, то ваша робота, то ваш клопіт,-вередує дурень,-не зробите, як вам наказую, втечу з дому…от тоді будете знати, як мені перечити!
         Кричить той дурень щодня, звіріє Дору, накидається на батька. Втомився старий на таке дивитися. Навів справки по своїм каналам, та й дізнався, що у одного начальника великого є дуже красива дочка, та ще й кажуть - дуже мудра. От одного дня, взяв румун три мішки повні радянських грошей, та пішов до того пана - начальника.
       -День добрий, пане,-каже батько Дору,-прийшов до вас,  вашу дочку за свого сина сватати, даю три міхи грошей. Якщо хочете, пане, можу й більше дати.
        Пан подивився на румуна, та й каже:
       -Щоб я свою дочку продав, та ще якомусь простяку, хоч і багатому, та ще за дурня про якого всі гомонять, геть з мого дому!-пан дуже рознервував.
      Батько Дору розумів, що пан правий, та любов до сина сильніша. 
      -От так ви до нас, ну… тоді нехай твоя дочка за бідняка – простяка заміж  вийде, та щоб грошей ніколи не мала. Куди б не йшла, на яку роботу не уладнувалася, що би не робила, а грошей не мала.
      Пан, як почув такі лайки, таке наврочення, прокляття, то вигнав румуна геть з хати.
      Йшов час, батько Дору, так дівчину для свого сина і не найшов. Тинявся Дору, тинявся, та на диво,  найшов собі таку, як і сам, та й оженився згодом.
         А от дочка начальника – Наталочка, довго в дівках сиділа, і ніхто не знав чому? Одні казали, що краси всі бояться, другі казали, що її розум всіх лякає. Та, нарешті, сталося, як румун казав, вийшла заміж за бідняка. За хлопця простого, чесного, роботящого. Живуть душа в душу. То може Наталочка і сама не лізла в багатство, може сама хотіла чесного та доброго чоловіка, а лайки румуна тут і ні до чого. То може б так і було, і про цього румуна пан - начальник би не згадав, якби не одна проблема. На яку роботу його доня не піде, ніхто грошей не платить, а якщо платить, то ледве на хліб хватає. Де вона тільки не працювала… і в магазині, і на пошті, і в дитячому садику, і дома ковдри ткала, та їх ніхто не купував, а як брав, то задарма. Батько її дуже страждав від такого. Бо до всього, його доня ще й хворіти стала.
        От одного дня, у неділю, йшла по дорозі дуже стара бабця. Така стара, що геть згорблена, та суха, як тріска. То пан зжалився, витяг свого гаманця, то  дав  грошей чимало, бо дуже пожалів стару. Та враз після цього стара заговорила:
      -Ну… що… кажи, пане, дочка твоя за тебе відбувається?
        Батько Наталочки аж зойкнув з переляку, бо кому така гірка правда до вподоби. Бабця оглядувала пана з голови до ніг, та казала:
      -Що прогнав румуна, то ти правий, але прокляття… є прокляття. Чесна в тебе дитина, треба їй допомогти, та це наврочення румуна з неї зняти.
       Батько Наталочки, аж рот відкрив від здивування. Та… мабуть, всі би здивувалися, хто б такі слова почув. Та бабця не мовчала і не йшла собі далі, а казала так:
       -На… держи, коли молодий місяць на небі з’явиться, стань на проти нього, та скажи та “тьху на тебе, тьху ,тьху …. геть від моєї дитини зло, геть злидні та хвороби”! То, пам’ятай,  не місяцю кажи, пане, а темряві, Мені дякую не кажи, а помолися в церкві Богові за хворих та знедолених,-бабця протягла батькові Наталочки дивну річ, суху запліснявілу коринку хліба,яка навіть і на хліб сухий і не схожа була.
                Не встиг пан дякую сказати бабці, як вона мов скрізь землю провалилася. Дочекався молодого місяця пан,  на вулицю вийшов, щоб ніхто не бачив. Плюнув через плече тричі, сказав все, як навчила бабця, та й кинув стару запліснявілу коринку хліба в темряву. Коринка на очах піднялася у повітря, розсипалася на порох… та враз… зникла.
               Йшов час… то пан вже, якось зневірився, що то все правда, що він зробив, та чув від бабці. В церкву став ходити справно. Молився чесно, служби стояв від початку до кінця, а не  так собі лиж би в церкві покрутитись,( як дехто знає прийде до храму, балачки поносить про то, про се, перехреститься, та хутчій до дому).Пан бідолашний молився серцем та душею, не тільки за свою дитину, а й за людей різних і всяких. Бо перед Богом всі одинакові. Та ще  молився і за бідолашного румуна та його сина. Бо Бог людей дорогами різними водить ,чому так, чи інакше з людьми буває ніхто не знає.
           Так от… через місяців зо два… купили у дочки пана її рукотворні килими, та так дорого, що… аж… не вірилося. Та ще… й заказали зо три. А через півроку, Наталочка зовсім розквітла, перестала хворіти, з часом, родила доню гарну - прегарну.
       Бідолашний пан онучці вже такий радий, не то слово радий, – щасливий онукою. Та на ту бабцю святу, Богу не намолиться, та не нарадується. Пан уже давно на пенсії, його доня такі килими кольорові витворює, що аж народ з заграниці купувати приїжджає.
    А румун той, що сина дурня мав, збіднів, постарів. А  його син Дору живе добре,  обоє з жінкою, правда, якісь дивні трохи, та  кажуть люди, наче мовчазливі, нікому не мішають: Дору на батька кричати перестав, як оженився.
         Хто казку цю прочитає, то нехай знає, що гроші – то іноді сила. А люди добрі та чесні,та молитви християнські - це сила вічна,яку не подолати ніким і нічим!
         Бережи всіх Бог від злого зілля, наврочення та прокляття!