Повар Педро Казка

Повар Педро.
        В одній  модній і дуже сучасній кав’ярні, в далекій Мексиці, працював дуже дивний повар. Його ім’я Педро. Він був не просто повар, насправді, ця кав’ярня була його-він ґазда цього закладу. Людей тут бувало багатенько. Все зроблено було гарно, по останньому крутому дизайнерському проекту. Великі гроші вклав пан у свою приватну дію. Але не все було так просто, як би нам того хотілося. Так от…шановні діти та веселі добрі дорослі!
    Педро був не просто дивак, він завжди одівався не так, як всі, і цим привертав до себе багато уваги. Так от…
       Він ніколи не зав’язував шнурків, ходив завжди тільки у зеленій футболці, і при тому… у нього було таких зо два десятки, і всі вони були одинакові-зелені. Він завжди багато їв, дуже багато! Любив тільки величезні тарілки, от іще… що… Він ніколи не одівав штанів, він полюбляв тільки шорти, його криві, чесно кажучи, дуже негарні ноги, всіх трохи виводили з себе. Бо мода модою… все ж кав’ярня! Та, правда, їсти він готував перфект, вищий клас, дуже добре: на кухні в нього теж був порядок. Але характер у нього був просто поганючий. Він завжди кричав, все пробував, і постійно когось виганяв, і обзивав.
     -Ото… сьогодні, ти у мене, Мішель, вилетиш, як пробка! І ти Катілья, і ти Кольні! Дурні, гади, гидотники!-Ось так він репетував щодня.
        Щодня обзивав своїх помічників. Та всі терпіли, бо готував він смачно. Все було добре, якби одного дня всі не помітили, що Педро став з кожним днем все товстішати і товстішати, і кричати все більше, і більше.
     -Мішель, ти дурень, все, що ти готуєш… це гидота! Ідіоти, ледацюги!-знову кричав Педро,-Всіх вижену!
        Аж одного ранку… всі помітили, що він ніяк не може пройти у двері, Педро став просовуватися і застряг надовго. Всі його помічники тягли його, тягли, то ледве витягли з дверного отвору, до якого він, наче приліпився. То… що ж ви думаєте, він комусь сказав дякую? Ні…він далі продовжував на всіх кричати. Його поведінка була дуже погана.
       -Геть… поганці! Я супер повар…я…я…я!
       На слідуючий ранок… він прийшов ще товстіший, та такий величезний, що не міг пролізти не тільки в двері, а й у вікно, яке згодом відкупорили заради нього,(бо одна частина цього вікна була закрита наглухо і назавжди).І знову Педро нікому не сказав дякую, а тільки кричав, та їв багато солодких тістечок.
     - Мої солоденькі тістечка, які ви смачні, які смачні! Всі з’їм, всі! Все мені! Тільки мені!-казав Педро, погладжуючи свого величезного живота.         
        В його кав’ярню вже менше заходили люди, бо всі вже боялися до нього заходити, Педро кричав, товстів і виганяв усіх своїх робітників. Так продовжувалося дуже довго, аж ось… нарешті… він вже ледь - ледь заповзав на кухню,  працював там сам, бо всіх прогнав.
        Всі в містечку шушукались, і не могли зрозуміти, чому Педро такий жадний, і злий став. Та всі знали, що в нього є величезний мішок грошей, який він ховав. І мешканці міста подумали, що зіпсували Педро – гроші… та його жадність.
  Так от… уже…в  залі, де зазвичай, бувало багато гостів, сидів нині тільки один старий циган.
-Слухай, Педро, то ти ж… вже, як той слон, чого ж… ти так багато їж, їж і їж… та кричиш? Всі вже від тебе втекли, а ти все кричиш і кричиш,  сам собі все псуєш?- спитав старий циган.
    Та Педро дуже розлютився, нічого не відповів старому, навпаки, хотів накинутись з кулаками, як враз… вмить…  став збільшуватися в розмірах, здавалося, повар мексиканець  перетворювався на повітряну кулю, але… знову не вибачився за своє хамство.  Він зло махав кулаками, відкривав свого великого рота і хотів  обізвати старого цигана гидотними словами. Та… ось… враз… затремтів… та лопнув, як мильна кулька.
         На полу замість Педро, сиділа велика зелена жаба, вона була  схожа на повара Педро. Вона відкривала рота, квакала і дуже сердилася. Старий циган допив свою чорну каву, одягнув капелюха, та зник, наче його і не було.
      Кав’ярня існує до сих пір. Директором кав’ярні став племінник Педро, зараз там грає гарна музика, багато хороших працівників, всі дружать, і мирно спілкуються, а велика зелена жаба сидить у акваріумі, і за всім спостерігає. Іноді… вона сердиться, дуже голосно квакає, їй дають, щось солоде, вона замовкає, правда, ненадовго, далі знову квакає, потім чомусь  мовчить довго, сумно та тихо.
         Племінник Андре іноді жаліє цю велетенську жабу, то навіть… написав, дав об’яву до газети, чи може хтось найде, якогось чаклуна, чи знайде того старого цигана, який зробив з його дядька жабу. Хоче Андре, щоб хтось зняв чари з дядька, та ще ніхто не відкликнувся, не відгукнувся.
        Всі гроші дядька Педро добряк Андре роздав нужденним людям та це не допомогло.

          А може секрет в чомусь іншому?
          Хто знає, чому з Педро таке сталося? Що може зняти з Педро мексиканця - це жаб’яче прокляття? Може… хтось точно знає, чому з Педро таке скоїлося? У кого є відповіді, то напишіть її на білому чистому листочкові! 
        Якщо хтось рахує, що Андре написав не правильно об’яву, то може написати іншу, кращу!