тому, про кого думаю

чайник холоне вже, мабуть, десятий раз
а я все на тебе чекаю
не маючи жодних претензій, докорів, образ

та тебе все немає

не знати, чим є для тебе, які встановлено межі
іти в твоій темряві наобум
коли ти торкаєшся лиш одежі
по тілу мов електричний струм

мовчати про твої губи, мовчати ще більше, ніж вічно
і бачити їх кожен раз, закриваючи очі
у стосунках мене-тебе
все нездоланно прозаїчно
я би стала усім для тебе, та ти не схочеш

я читала б тобі десятки нескладних віршів
верлібри, уголос романи
'навіщо, - питаєш, - потрібен з усіх найгірший?'
станешь будь-який моїм богом
а я не стану

про любов вже набридло писати, хочеться інших слів
але пишеться,
я не винна
бо яким особливим ти б бути не захотів, -
людині потрібна людина

і від того мої думки складаються в фрази,
проливаючись на папір
як побачились вперше, ти зазвучав одразу
ехом
тисячі
лір

це перша й остання поразка, я програла свій бій
а може,
ще протримаюсь
ночувати
на кінчиках твоїх вій
намагаюсь

я б покликала тебе в космос, та ти не схочеш

і як же хотілося б вільно
сидіти навпроти і мовчки дивитися в очі
кольору
мого божевілля