Я згубила себе

По слідам повертаюсь у душу, шукаю,
а спочатку від себе втікала з відчАю…
у нічному своєму мареві - загубила себе
і нічого не треба мабуть… ну може одне…
Бо між мною і… мною асфальтна темрява
я сама із собою як липка і тепла плІснява -
я торкаюсь душі, завмираю, чекаю – пече:
голосніше кричи! Я надіюсь вона не втече…
до отого примарного всесвіту – не існує,
не знайшла, а шукаю давно і… будую.
Я сміюся уголос, блукаю в собі і шукаю,
те малесеньке, ніжне дівчисько – немає…
Жахнулася вона коли швирнули її в всесвіт,
у ту холодну, дику, безпросвітну безвість
маленькі нігті роздирали тверду землю
тоненький голос кликав в небо темне..
Незламне серце научилося не дихати,
і завмирати ніби спить холодне тихо…
А сніг мете навіть улітку і її давно немає,
потроху розморожу душу - холодом проймає…
і знову що чимдуж по лабіринтах утікаю,
забула де була та серце досі пам’ятає…

Я себе шукаю…