Ти безперечно не повіриш,
Що Донжуан та баламут,
Кладе до ніг серце та ліру,
І прагне щирих вічних пут,
Що він не просить, не благає,
А просто віддає себе,
Одній в якій, є ключ до раю,
Де в щастья небо голубе.
Нехай роки підуть на сплату,
Давно накоплених гріхів,
Він сприйме мовчки долі фатум,
Та вексиля життя гіркі.
Щоби в одну чарівну днину,
Пізнати сокровену суть,
Бо сердцю дорога людина,
Піде з ним разом по життю.
ти безперечно не повiриш
© Copyright: Федик Юрий Михайлович, 2015
Свидетельство о публикации №115040509927
Свидетельство о публикации №115040509927
Рецензии