Мам

Мамо, я знаю рідко так буває,
що я до тебе сильно пригорнусь.
Та знаєш... так не вистачає -
твоїх очей в котрі не надивлюсь.

Я знаю мамо, що погана донька.
Частенькго ти вмивалася слізьми...
Та хай, вже не болить твоє серденько!
Хай, очі висохнуть від гіркої журби.

А знаєш, мамо, ти одна єдина -
котра, мене підтримала завжди.
І не знайти ріднішої людини,
ніж, є у мене зараз ти.

Я знаю мамо, що нестерпна часом,
слова кидаю ранячи тебе.
Я рада, що ще можу вчасно:
- пробачення просити за усе.

За кожне слово, за нестримну гордість,
за те, що необачна завдала:
Тобі, матусю, невимовну болість,
що сяє вже на скронях сивина.

Пробач матусю! Я тебе кохаю...
Я все б на світі відала:
щоб, посмішка твоя - без края
сіяла довгі ще віка.

Я дуже рідко говорила:
Наскільки, ти важлива у житті.
Для всіх віршів я вже створила,
а  найріднішій й досі - НІ!

Я ці рядки пишу від серця,
воно говорить у віршах.
Я сподіваюсь, донесеться -
десь за кордон поштовий птах.

На крилах принесе листівку:
де виглядатиме з рядків любов,
і згадка про твою домівку.
Тебе зігріє знову й знов.

Матусю, рідна! Ти для мене всесвіт.
Я буду краща, якщо схочеш ти.
Ти закарбована у серці
і вічно в нім ти там живи!