Коли війна скінчилась вітчизняна,
Мій дід в селі собі будинок збудував.
А на старі тополі , що зростала поруч,
Поранений лелека три ночі знемагав…
Тоді мій дід забрав лелеку хвору до господи,
А цілу зиму в хаті, той птах дітей розвеселяв.
Зима закінчилася, забулись птахові негоди,
І по весні лелека, гніздо собі на хаті збудував.
Сім’я лелеча, завжди жила на хаті у господі,
Щороку повертаючись сюди у рідний край.
Сказав колись давно, давно дідусь моєму батьку,
- ото ж і ти з світів до дому, сину завше повертай..
Пройшли роки, і мудрість дідова, дітьми дітей забута,
Стоїть стара хатина у селі, але тепер вона, одним одна.
І лиш лелечина родина, дітей навчає вірно в світі жити,
Та пам’ятати шлях до дому, до свого рідного гнізда…
А чому ж ми не схожi на лелеку..?
© Copyright: Анеля Мей, 2015
Свидетельство о публикации №115040207350
Свидетельство о публикации №115040207350
Рецензии