Жiноча проза

Розкажи мені ще раз про неї. Тільки гучніше — щоб не до серця, а в самий мозок.
"Господи, як не ти, то інший. В мене таких..."
Занадто показово. Чи, наприклад,
"Ну, та і я не свята. А на минулім тижні..."
чи, може,
"Любий, по яким би тебе не носило світам, точка відправлення буде та сама".
Боже, що говорити, коли він про свою нову? В яку точку дивитись і як сміятись? Як непомітно вплестися в сюжетну канву, щоби повірив ти, коханий і клятий.
Кажуть, що ніби я із чийогось ребра — а ніби із глини.
Ти ліпиш із мене ту, якою не хочу бути.
Ти ніби шукаєш в мені океанічні глибини, а в мене літраж — тільки й того, що в бутиль:
Я виснажена.
А ти замість "Привіт" — "Іще огрію тебе".
Ну, так же ж не можна. Прояви співчуття, чудо, явище.
Я стала така набожна.
"Добре, що в тебе все склалося" —
ні, бо кому від того насправді добре?
В мене відповіді всі розсіяні, коли ти говориш,
і тільки серце б'ється хоробре.