Мене викрали десь у грудні.
Я тоді була не сама.
І тоді ж настала біль у грудях.
Що нестерпно душу з’їда.
Очі тяжчими стали за крихти.
Від найкращого хлібу за рогом.
Знати б де лікуватись бо згодом,
Страх сказав, це погано злегка.
Вмить так легко, потім вік болю.
Або мить лише, але важча за вік.
Не міркуйте люди, я трошечки хвора.
В мене в грудях дуже сильно болить.
Чи то шлунок, чи серце, душа?
Мені байдуже, ніби жива...
Мені байдуже, я ніби млію.
Але більше за всіх я радію.
Більш за всіх, я всьому віддаюсь.
І здається, лише себе боюсь.
Не в мінорі лише живу.
Але з ним близенько я йду.
вимiр
© Copyright: Марина Юневич, 2015
Свидетельство о публикации №115033002772
Свидетельство о публикации №115033002772
Рецензии