Лина Костенко. Люблю я степь
Люблю степи дыхание живое.
Мираж колодца с ледяной водой.
Раскинув крылья на палящем зное,
застыл журавль над степью кочевой.
Тут были все – и половцы, и греки.
Века закрыла на басовый ключ
бандура степи под янтарной декой
с голосниками гайдамацких круч.
Грохочут громы, в клочья рвут вериги.
Люблю я степь. И всё твоё люблю.
Мне одиноко, как и в Красной книге
последнему на небе журавлю.
***
Люблю твій степ і подих твого степу.
Міраж кринички і міраж осель.
Поклавши крила на велику спеку,
стоїть над степом сірий журавель.
Тут всіх було — і половця, і грека.
Віки замкнула на басовий ключ
бандура степу, бурштинова дека
з голосниками гайдамацьких круч.
Громи рокочуть десь там на пониззі.
Люблю твій степ. Усе твоє люблю.
Мені самотньо, як в Червоній книзі
останньому у небі журавлю.
Свидетельство о публикации №115032902380