43. Василь Стус. То, что за смертью было, я познал

То, что за смертью было, я познал.
Всю силу потаенного деянья.
Весь мрак небес и слякотную землю.
И тяжко жить, тем знаньем подпирая
Свой дом, развалину на пустыре.
Мрачней, чем склеп, зловонная могила
Осилила тебя, чтоб умертвить.
Уже вовек тебе не исцелить
Доверчивого сердца. Все – в личинах.
Тот свет, в котором выросла душа,
Померкнул. Такова твоя, Ересиарх,
Расплата тяжелейшая и знанье.
Вот – твой убийца: руку подает
С усмешкою, желая тебе счастья
И ненависть скрывая, будто нож.

Те, що було за смертю, я пізнав.
Всю силу таємничого діяння,
весь морок неб і твань землі движку.
І тяжко жити, цим знанням підперши
свою оселю, витрухлу на пустку.
Склепіння склепу, тліну тліну тлін
опав тебе, подужав і змертвив.
І вже тобі повік не відволодати
довірливого серця. Все — в подобах.
Світ, у котрому виросла душа,
зінакшав. Це твоя, Єресіярхе,
найтяжча плата і страшне знання.
Ось — твій убивця: руку подає,
всміхається, щасливих зичить років,
ховаючи зненависть, як ножа...