41. Василь Стус. Стелили белы обрусы...

Стелили белы обрусы,
Сновали в скорбном онеменье
Три хлопца, три души, три тени,
Исполненные красоты.
Вдали виднелся темный свет,
Из мрака эхом окликая, -
И, бодро шел, благословляя
Нас радостно на кровь и пот,
Всевышний Бог. Но были мы
Осенены такой печалью,
Когда уже не различают
Ни радости, ни кабалы.
Мой край, моя отчизна-мать,
Меня возьми ты из неволи
Или сподобь своей же доли
Под плетью жить и умирать.
Резвится мудрая змея,
Мир снаряжается в дорогу,
А смерть свои готовит дроги,
О доля-долюшка моя!


Стелили білі обруси,
і сновигали в безгомінні
три хлопці, три душі, три тіні,
усі сподобані краси.
І даленів брунатний світ,
і морок даленів луною –
і радісною походою
благословляв на кров і піт
нас Пан-Господь. А ми були
у затінку такої туги,
з котрою не зазнати вдруге
ні радості, ні кабали.
Мій краю, матере моя,
мене ти вийми із неволі
або сподоб своєї долі
під басаманню нагая.
Премудра бавиться змія,
світ марне добирає барви,
а смерть свої лаштує мари,
о доле-доленько моя!