Чудувалась, милувалась

Чудувалась,милувалась весна пiд тинами,
Гомонiла з тихим вiтром та по пiд ярами.
Клекотала,гуркотiла синiми громами,
Та схилялась вечорами та й понад хатами.

Падав гомiн на дорогу,також над полями,
Та махала нам з далека раннiми квiтками.
Укривала небо сiре,сiрими дощами,
Та манила синi очi,райдужними снами.

То була завжди весела,мила,чорноока,
То дивилась якось зверхньо,з висоти,з висока.
Дарувала тепле сонце,що спускалось з неба,
Зiгрiвала тонкий стовбур,коли було треба.

Обiймала тихо трави,тихо говорила,
Нiмим шумом,тихим криком,поглядом сверлила.
Та шукала думки краю,що боготворила,
Думки частi,думки чистi,що давали крила.

Чудувалась,милувалась весна тихим смутком,
I струмком текла,стiкала,загорнувшись в хустку.
Тихо-тихо гомонiла з вербами й рiкою,
До дитячих доторкалась голiвок,рукою.

Колосилась та гойдалась полиновим цвiтом,
Та сплiталась колосками,теплим-теплим лiтом.
Усмiхалась до дороги,тихо зупинилась
I дiвочою красою в сумерках спинилась.

Роздивилась,роззирнулась,нiжно усмiхнулась,
Та на сад квiтучий весна рання обернулась.
Стала тиха,наче поле,зоряне ночами,
Роззирнулась,розсипалась зорями-квiтками.
   (Понкратова.О.В.)