40. Василь Стус. Одолевая толщу забытья...

Одолевая толщу забытья,
Тут сны из тьмы вползают, точно змеи.
Тут на кону пропащего житья
Дуркуют, корчатся, как лицедеи
Вертепных представлений. Всё живое
Во мраке прячется и так там и живет,
Пропахши смертью. Небо гробовое
За нами надзирает, стережёт
Нас наусыпно. И в торопкий сон
Врывается проклятие ножом
И крутится в душе разверстой с силой.
Ведь он – мой самый главный враг – спешит
Кинжал моею кровью окропить,
Чтоб стал и ты, как надлежит, - остылым.


Тут сни долають товщу забуття
І виринають з теміні, як змії.
Тут на кону забутого життя
блазнюють, корчаться, як лицедії
вертепних інтермедій. Тут живе
ховається у смерк і так існує,
пропахле смертю. Небо гробове
за нами назирає і вартує,
щоб не згубити. І в хапливий сон
угнався гострий, ніби ніж, прокльон,
і провертається в душі розверстій,
бо він - найбільший ворог мій - спішить
моєю кров'ю лезо окропить,
щоб став і ти таким, як треба, - черствий