Розносить буря шмаття монохромні,
Які в душі зібрались нізвідкіль.
Натомість місяць, що розквіт уповні,
Жагою сушить спіймані рядки.
Вони злітають вкотре, птахи дивні,
Лишають сну дбайливо в спраглу ніч.
І мучить небо, десь блукають ливні,
Палає думка, мов пекельний німб.
Карбує вправно невгамовні строфи,
Кромсає біль свідомість без жалю.
Уже не сила навіть тихо мовить…
Не сила втримати швидкий алюр.
Слова, мов ртуть, не стукаючи в двері,
Крізь всі шпарини ллються до верхів.
Де знову Муза в стриманій манері,
Лишень вгамує хижо власну хіть.
А потім – прийде, обплете ласкаво,
Принадно гляне, доторкнеться вуст…
І раптом, встромить розігріте жало,
Мінливо зникне, мовби наяву.
21:57, 24.03.2015 рік.
Зображення:
Муки творчостi
© Copyright: Прокопенко Юрий, 2015
Свидетельство о публикации №115032508601
Свидетельство о публикации №115032508601
Рецензии
Щиро дякую за певучу гарну мову!
Да, с Музой не всегда так как хочется!
Гульжиган Гайнуллина 03.04.2015 19:19 • Заявить о нарушении
Да, с Музой не всегда так как хочется!
Гульжиган Гайнуллина 03.04.2015 19:19 • Заявить о нарушении