Н. Винграновский. То дождь, то снег, то вновь...
То дождь, то снег, то вновь дожди,
и листья шелестело,
только звенело в небе: - Жди-и-и!
Вода на зиму села.
Полветра дышит теплотой,
другая половина
шагает с белым рюкзаком
по горам и долинам.
Какой-то дедушка прыг-скок,
ни на коне. ни в лодке,
из тучки выглянув, листком
игрался на дорожке.
И вдруг на землю соскочил –
помог ему в том ветер –
одна нога обута в снег,
другую – дождь приветил.
Зимою, осенью, весной,
мосточками качая,
бежал мой дедушка ко мне,
сквозь годы улыбаясь.
Со всех своих далёких ног
бежал он, что есть силы…
Бежал и пел:. то дождь, то снег
и я,.. к тебе, мой милый…
Март, 2015 г.
оригінал
То дощ, то сніг, то знову дощ,
І дистя лопотіло,
Побуровіла нехворощ,
Вода на зиму сіла.
Піввітру пахло ще теплом,
Йогенька ж половина
Ішла вже з білим рюкзаком,
Тонка зігнулась спина.
Якийсь дідок-перестрибок,
Не на коні, не в човні,
З’явивсь з-під хмари і листок
Здмухнув собі зі скроні.
І враз на землю він побіг,
З-під хмари вітром здутий:
Одна нога узута в сніг,
Друга у дощ узута.
При зимі-осені-весні
Розхитуючи кладку,
Біг дід мій здалеку мені
Чорнявим хлопченятком.
З усіх своїх далеких ніг
Він біг на силу всеньку,
Біг і співав: то дощ, то сніг
І я, твій дід, маленький!
1964 р.
Свидетельство о публикации №115032406284