Василий Симоненко Пророчество 17-го года

Столбы гранитных обелисков, как медузы,
Ползли вперед, да выбились из сил –
На кладбище расстрелянных иллюзий
Давно нет места для других могил.
И миллиарды вер давно земля покрыла,
И судьбы миллиардов - только прах.
Пылает мозг и души не остыли
И ненависть хохочет на ветрах.
Обманутые! Если б вы прозрели!
И мертвые! Когда б ожили вы!
То небо от проклятий стало б серым,
Прорвавшись от позора и хулы.
Убийцы, трепещите! Вы, холуи,
Смысл жизни осознать у вас не хватит сил.
Вы слышите? На кладбище иллюзий
Нет больше места для других могил!
Уже народ – одна сплошная рана,
Уже звереет от крови сама земля.
И палача, и каждого тирана
Ждет-не дождется  свИтая  петля.
И тени всех растерзанных, убитых
Встают стеной, чтобы вершить свой суд.
И их проклятья изо ртов открытых
На ваши души в плесени  падут.
Деревьев ветки закачают средь тумана
Апостолов убийства и обмана.

***********************************
оригинал:Пророцтво 17-го року

Гранітні обеліски, як медузи,
Повзли, повзли і вибилися з сил —
На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил.
Мільярди вір зариті у чорнозем,
Мільярди щасть розвіяні у прах.
Душа горить. Палає лютий розум.
І ненависть регоче на вітрах.
Коли б усі одурені прозріли,
Коли б усі убиті ожили,
То небо, від прокльонів посіріле,
Напевно б, репнуло від сорому й хули.
Тремтіть, убивці! Думайте, лакузи!
Життя не наліза на ваш копил.
Ви чуєте? На цвинтарі ілюзій
Уже немає місця для могил!
Уже народ — одна суцільна рана,
Уже від крові хижіє земля,
І кожного катюгу і тирана
Уже чекає зсукана петля.
Розтерзані, зацьковані, убиті
Підводяться і йдуть чинити суд,
І їх прокльони, злі й несамовиті,
Впадуть на душі плісняві і ситі,
І загойдають дерева на вітті
Апостолів злочинства і облуд.
 
фото из Сети