Сприйняття
де кожен має свою правду на вустах,
і що земні події дивні неспроста...
Та те обличчя вкрила лиш квітчаста маска.
Навколо світ - дурний театр пантоміми:
слова німими стали вже давним-давно,
і кожна сумна доля - лиш старе кіно,
неначе Чарлі Чапліна далекі "Пілігрими".
Це світ, де кожен головну приймає роль,
як ще казав Шекспір: "Усе життя - театр".
І хоча інколи й потрібен психіатр,
та лиш для себе маєш прізвище "король".
А може наше все життя - це лише сон,
як ще колись в Мадриді мовив Кальдерон?
— 29.05.14
Свидетельство о публикации №115032206475