Прокинувшись в саду

Прокинувшись в саду посеред ночi...


Полеглi
              при столах Максумабаду...
о, смертнображнiї
                пiдмiсячнi плоди...
мiж опадаючих дерев
                нiчного саду
вiдкритi тiльки
                виноградним градам –
в сланцевих кошмах суф
                при срiбловi води...

Ще вчора тут
                димавих туш розвали
спливали соком
                у води смертноталi,
мов iз шовкових покривал
висмоктуючи злото ос...
                i глекiв мiдь
iще палала,
аби iз горл павичiв –
                лали... –
плоттю змiїною
                в пiали
спадали...
            й плавились мiж лоз...

Ще вчора тут
                з-помiж свiтiв
лiтали стрiли шампурiв...
а в перестиглих виноградах
знiздились зграї
                хижих птиць...
i кобри рук оцiпенiло
в мурашниках димавотiлих
заковтували
                в пальцi зблiдлi
iз кладки –
              низки перл-яєць...

Ще вчора,
                наче з трав-затонiв,
тут дiви
            у парчi iз стогонiв
в литвi намист
            кольчужних подзвонiв
вились в мiазмах,
                в коло впливши...

i поставали пахловони, –
в танцi обiймiв
                потойбiчних...
i потопали
               в травах сонних... –
в болотi плотi –
                поклик мук...

Ще вчора тут –
                гашиш газелей
стiкав з оскалених намист
i, душачи дутар,
                п’янiли –
персти,
             зачувши плоть булав...

i в жилах закипали зливы
                всепоглинаючих весiль...
i кров поранених
                чорнiла
розверзтим глибом
                стиглих лав...

Чому ж тепер
                уста знiмiли...

чому ж
            у темнiй-темнотi....
фiали –
            збiтi шоломи..
й тарелi –
            кинутi щити...


Переклав Iгор Маленький