очi оленiв

Потяг.
Діти стоять коло вікон,
Кричать:
«Олені, мамо! Олені всюди!»

*

Лелеки злітають над вогким полем
У біле сонячне сяйво майбутніх часів.

*

Діти, ніколи не слухайте,
Що друг пізнається в біді:
Тяжко, коли цілують
Усмішки нещасливі
І не цілують щасливих.

*

Й крізь землю, схожу на попіл,
Сходить перша трава.
Остання перша трава?

*

Мати не має годинника.
Нащо? Секундна стрілка
В неї – де в інших серце.

*

Вона вчить дітей важливому:
Виймати назовні біль,
Водити по ньому пальцями,
Складати його під вікнами,
Щоб місячне срібне світло
Наскрізь його пронизало,
Лишивши зелений відблиск.

*

Бо так не болить всередині.

*

Мати їх вчить важливому:
Ніжним словам колискових,
Назвам планет.

*

«Життя навкруги так мало», -
Каже їй сива жінка, -
«Ось вже і ваші діти
Дивом вважають лелек».

*

Життя й не потрібне ззовні.
Життя треба мати власне.
Мати дарує дітям
Лагіднії жовтці.

*

«Засинай, мій любий,
З очами-зіроньками,
З малиновим серденьком,
Під небом, з якого виросте
Вранці латаття».

*

«Мамо, куди цей потяг?»

*

«Мамо, та сива жінка
Сказала, що ми не потрібні,
Бо людство не варте продовження».

*

В волосся вплітаючи соняхи,
Мати на сонця дивиться.
«Звичайно, це все закінчиться».
Дерева схожі на милиці.
«Без вас не існують олені».

*

Й крізь землю, схожу на попіл,
Сходить перша трава.