34. Василь Стус. По горам, а потом по низинам...

По горам, а потом по низинам,
Мимо стен, мимо рвов и тюрьмы
В позастроенном Элизиуме
Он заходится от немоты.
С перерезанным горлом, как кочет,
Жив постыдным позором своим
Да разверстою раной в груди,
И отчаянно крылья лопочут.
Все залито густою смолою
Зла вселенского и черноты.
Так живи под своею золою,
И взывай, и кляни, и прости.
Этот свет, так похожий на Лира,
Сотрясает безумье и страх.
Упование вместе с неверьем
На двужалых скрестились ножах.
И шептала вселенная тихо:
Знай - пронизаны тьмою миры,
А верховное ширится лихо,
Словно свет, словно тень, словно ты.

Погорою, а потім пониззям,
попри мури, і вежі, й дроти
забудованим полем Елізію
він заходився од німоти.
З перерізаним горлом, як півень,
відчайдушно лопоче крильми,
осоромою тільки й живий він
і розверстими навстіж грудьми.
Світ залито густою смолою
передум, перезла, перемсти.
Тож існуй під своєю золою,
тож волай, і клени, і прости.
Цей світанок, що схожий на Ліра
божевільного, тіпає жах.
Сподівання його і зневіра
ізійшлися на двожалих ножах.
Шепотіла галактика стиха:
знай – набралися смерком світи,
а вельможне просториться лихо,
наче світ, наче тінь, наче ти.
            25 лютого 1972 года