Отак щось похуй стало,
І вільним став мій дух,
І сумувати заїбало,
І ти кидай хандру мій друг.
Тебе я рідко другом називаю,
Бо це не прийнято, тіпо не так,
Та я тебе сильніш від всіх кохаю,
Коханці ми, одне, друзі, чи не так.
Ти сааме світле що живе в мені,
Ти серце моє заполонила,
Присвячую я все тобі,
Мою ти душу полічила.
З тобою так щастить мені.
Моя кохана, мила, люба,
Ти не сумуй будь ласочка, ні ні,
Життя це важче аніж врізувати дуба,
Тому не смій, не думай, а живи!
Отак щось...
© Copyright: Сергуня Мариненко, 2015
Свидетельство о публикации №115032100512
Свидетельство о публикации №115032100512
Рецензии