Пори року

Осінь

Немов в чудовій казці я живу:
Чарівне листя всюди золотиться
І не вві сні, а точно наяву
Дерев верхів*я в сонці пломениться.

Накрапа дощ і вітерець співа
Журну мелодію, природи плач осінній
Остання пташка вже у вирій відліта,
Видовжуються страшні чорні тіні...

У небесах курличе журавель:
З таким прощанням відліта у вирій
І чути лиш дощу журну капель
І завмира життя на землі сірій.

Не чуть уже ніяких голосів...
Усе завмерло, лиш останній лист
ШелЕснув, і танок повів,
Порхнув в повітрі і навіки стих.


Зима

Живу не знаю чи вві сні, чи наяву,
Чи то насправді, чи наснилась заметіль
А тільки бачу я красу нову:
В снігу ялинки, все навкруг в снігу

Кружляє сніг у небі голубім
І падає, і падає униз
А вітер щось співає їм:
Землі, деревам, травам... всім.

У пісні тій не розібрати слів
Й мелодія у ній якась чудна,
Та чується насправді вітру спів
Там височинь і шум морських валів...

Ні! Це не сон, не мрія! Наяву
Я бачу все. Я в лісі чарівнім...
Шепоче вітер колискову їм свою.
Все засинає... Баюшки-баю-у-у-у-у...


Весна

Все ожива, все зелень заквітчала,
Усе навкруг веселе, молоде
В долині річка знову задзюрчала...
Все оживає, все навкруг квіте!

І як сказать мені, яка то радість:
За роком рік таке спостерігать
Яка в цвітінні тім несміла слабкість,
Що з трепотом хочу оберігать.

І, певно, скоро мить настане:
Все заквітчає: і луги, й поля,
Зеленість буйна, свіжа і яскрава,
Як та весняна доленька моя.

Од сну усе прокинулось неначе
Побігли в корінь соки молоді,
Гусятко молоде несміло кряче –
Природа оживає навесні!