…хтось другий сидить у кожному з нас,
то він ненажерливим, хижим голосом
цькує світання життя, і кидає мертві тіні –
маленькі, і великі тіла до прірви вічності…
у зневірі долі, мов блиском свічки
у водоспаді емоцій, нестримних почуттів
сяють і вгасають очі, лишаються слова…
чи бути?.. то вирішувати нам самим,
бо ж не пустіють душі від болю –
хочуть рухатись, жити!..
коли плачуть серця, ми втрачаємо щастя…
в непогамованій злобі зранених звірів
од насильства бунтує кожна істота!..
білий аркуш паперу заливають чорнилами,
страшно б’є свідомість гуркотом тишу…
хтось витримує вибухи не змигнувши,
а інший, щоб нічого не забути мчить
наосліп далі, далі… якомога швидше…
немає бувших, перших…
не буде і переможців…
боязко-смiливi...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2015
Свидетельство о публикации №115032001747
Свидетельство о публикации №115032001747
Рецензии