Спокута людства - усмiшка дитини

СПОКУТА ЛЮДСТВА – УСМІШКА ДИТИНИ

У щебетанні куль не чутно плач дитини,
А реготання вбивць – спів арій на заклання.
Їх муза – кров й гарматні блювотини…
В моралістичній діареї сенс – послання
Про зкурвлення любові. Тихі днини
Живуть в труні облудного пізнання…
Освітній декаданс у мареннях людини
Живить нігілістичне мавпування
Й згодовує юрбі спотворені доктрини
Про сенс речей і спосіб поглинання
Часу і простору без відчуття провини…
Який у смерті колір? Неживий. Конання,
Прозоре і порожнє, вигляда з-за спини
Невігластва пихи. Шаленство руйнування
В очах плете незримі павутини
Хаосу й ладу...
                Там стало піснею волання,
Убивство ж – тризною без смаку мертвечини,
А почуттям вважається злягання
Із совістю та честю. Це – нові цеглини
Стовпів задуреного світу панування
Новітніх індульгенцій. В тіні гільйотини
Вже розпростерта істина. Її зчавлять діяння
Псевдопророків і вождів. Першопричини
Загубляться в словах про вищі побажання
Й втопатимуть в трясовині духо-руїни
Поки війна і блуд не вдавляться. Офірування
Від Немовляти Світла виверне глибини
І засурмить прозрінням в час стрічання
Зорі спокути людства – усмішки дитини.

                Павло Гай-Нижник
                17 березня 2015 р.

Гай-Нижник П. Плинність: Поезія. – К.: «МП Леся», 2015. – С.89.